ЛЕПЕТИЩИНА ФЕСТИВАЛЬНА!

(Талантами повниться наша земля)

Лепетищина…Чудовий куточок землі нашої. Це край, де ми живемо. Красивий він своєю природою, мужнім народом, чудовими традиціями. Але чарівна ця земля ще й своїми талантами. Наш район має ким пишатися, адже має могутній потенціал творчих людей. Ми пишаємось талантами нашого району, адже саме вони роблять великий внесок у розвиток рідного краю.

Своїми яскравими виступами радують лепетисців та гостей району танцювальні колективи :«Перлина» Князегригорівського СБК, «Імпульс» РБК, керівник Олена Буряк, «Горицвіт» Малолепетиського СК, керівник Галина Заболотня;  циркові колективи: зразкова гімнастична студія «Фантазія» Князе-Григорівського СБК, керівник Вікторія Полякова; дитяча зразкова циркова студія «Арлекіно» Рубанівського СБК, керівник Надія Стадніченко; Не менш яскравими та самобутніми є  виступи вокальних ансамблів: народного аматорського ансамблю «Любисток» Князегригорівського СБК, керівник заслужений працівник культури України Ольга Авраменко; ансамблю народних інструментів викладачів дитячої школи мистецтв; вокальних ансамблів «Горлиця» та «Наддніпряночка» Малолепетиського СБК, керівники  Тетяна Гридасова та Марія Сапринська, ансамблю української пісні «Вишиванка» Рубанівського СБК, керівник Світлана Рогінська; хору ветеранів «Острівчанка» і вокального ансамблю «Лепетиські козаки» Великолепетиського селищного БК, керівник Валерій Смірнов та вокального ансамблю «Мрія» Великолепетиського РБК, керівник Ганна Візнович.

Багата Лепетиська земля і своїми традиційними святами: свято «Івана Купала», яке щорічно відбувається у смт Велика Лепетиза та с. Князе-Григорівці, свято «Масляна» - традиційно святкують у с. Мала Лепетиха.

Моє село

Там де Дніпро – Славута лине тихо,

Й над жовтим полем неба синева.

Моє село - Велика Лепетиха,

В садах вишневих потопа.

Тут, Богом заповідано щасливим бути,

І піснею тут повниться село,

Моє дитинство тут ще не пройшло.

Про тебе, Лепетихо, знають люди,

Бо місця ще гарнішого нема.

Хай щастя кожному у цім селі прибуде,

І сонце світить, і жайвір в небеса співа.

Поля безкраї, золоті пшениці,

І кавунів безмежно в баштанах.

Води в Дніпрі, святої, тут напийся

Й відчуй, як медом пахне у садах.

Зелена, серцю мила - Лепетиха,

Ти мій коханий, заповідний край.

І серцю, і душі тут впевненно і тихо,

В таврійськім краї ти, для щастя розквітай!

Команда Великолепетиського району «Юні дослідники»

Команда Великолепетиського району «Юні дослідники»

Назва  команди Великолепетиського району: «Юні дослідники»

Список учнів-членів команди (команду створено на базі учнів 9-х класів Великолепетиської загальноосвітньої школи № 2):

1.     Ликов Андрій

2.     Таран Анна

3.     Гончарова Діана

4.     Курінна Ірина

5.     Ващенко Іван

6.     Черепньов Віталій

7.     Мельник Данило

8.     Степанець Павло

9.     Татаринцева Дар’я

10.     Бугай Катерина

11.         Німченко Вікторія

12.           Дацко Анастасія

Автор маршруту: вчитель історії Великолепетиської загальноосвітньої школи № 2 Москаленко Ігор Володимирович.

«Юні дослідники» рідного краю

   Дослідження рідного краю, туристично-привабливих об’єктів, історичних пам’яток, музеїв та просто гарних місць – це завжди цікаво, а особливо, коли присутній ефект змагання. Саме такою цікавою, пізнавальною та сповненою бажання бути кращими є робота в інноваційному проекті «Обласний профіквест «В долонях степу і Дніпра» для учнів Великолепетиської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2, учасників команди «Юні дослідники». Завдання проекту – визначити туристично-привабливі об’єкти для розвитку зеленого туризму в районі, популяризація вивчених об’єктів. Розвиток зеленого туризму може змінити економічну ситуацію в районі та сприятиме суттєвому зменшенню рівня безробіття.

   17 листопада поточного року у ДНЗ «Вище професійне училище № 2» (м. Херсон) під час масового профорієнтаційного заходу – огляду творчих розробок учасників обласного профіквесту у категорії «Кращий туристичний маршрут» учасники Великолепетиської команди презентували на широкий загал свої здобутки. А показати їм було що. У своєму виступі, який тривав лише десять хвилин, профіквестівці намагались відобразили все те, про що дізналися, подорожуючи своїм маршрутом «Досліджуємо, вивчаємо, зберігаємо».

   Завдяки участі у цьому заході учасники нашої команди отримали багато вражень та емоцій, здобули новий досвід, адже вперше виступали перед великою аудиторією. Кожного із команди переповнювало хвилювання, але все ж таки вони змогли подолати його, зібратись і достойно виступити. У той же час діти зрозуміли, що для досягнень гарних результатів треба багато працювати, в першу чергу, над собою, завжди є до чого рости та прагнути, тим паче, що попереду виконання не менш цікавих завдань другого етапу.

Вітаємо наших «юних дослідників» з подоланням першого етапу проекту, бажаємо успіхів та нових звершень!

Історія Князегригорівської церкви

  Село Князе-Григорівка завжди славилося своїми неперевершеними краєвидами, чаруючою природою. Куди не поглянь – краса невимовна. Ошатні хати, щебет невтомних пташок, гущавини садів, від яких навесні віє духмяним цвітом. Все навколо оповите благодаттю. Та чи не найбільше щастя жителям села дарує Божий храм. 

   Місцевість, де зараз розташована церква, почала заселятися в 1784 році. Населення складалось з кріпаків, звезеними сюди з різних губерній України і Росії. З історії ми знаємо, що осередками освіти, культури, духовності були церкви, де працювали досвідчені літописці, перекладачі.
У 1991 році були зроблені перші спроби по відбудові церкви, але справжня реставрація відбулась за приїзду до села отця Миколая.
   Почали з того, з чого починали відбудовувати свою першу церкву - з паркану. Знову виливали стовпчики, розчищали подвір'я, рівняли територію церкви, зводили купола, встановлювали хрести, насаджували дерева, квіти, встановлювали ворота, оздоблювали церкву різьбленими прикрасами з дерева, вишитими рушниками, іконами. Запросив отець Миколай будівельну бригаду зі свого рідного села, яка і виконувала основні будівельні роботи: будували, мурували, білили, фарбували тощо.
   Освячення церкви відбулося 17 вересня 1998 року на свято ікони Божої Матері «Неопалима купина». На сучасний час храм є діючий і отець Миколай завжди радо приймає прихожан.

Миколаївський Костьол

   На території Великолепетиського району проживає багатонаціональна громада, до складу якої входять росіяни- ,поляки -, вірмени -, роми - ,та інші. На території с. Костянтинівка проживає польська громада. Свідченням того є історична пам’ятка – Костьол, після подій 1902 року став не діючий.
   

За часів радянської влади та у роки Великої Вітчизняної війни архітектурна споруда зазнала руйнувань. Тільки у 2005 році через Польське посольство в Україні вдалося вийти на Одесько-Сімферопольського Єпископа Броніслава Бернацького. І вперше за багато десятиліть до костьолу зайшов Єпископ, вперше за багато літ тут почулася молитва: висока, красива, животворяща – навіть для тих, хто сповідує іншу віру. Сама будівля унікальна, збудована із добротних якісних матеріалів, архітектурний стиль відповідає початку ХХ століття, знаходиться у задовільному технічному стані, але потребує реконструкції. Відновлення та реставрація костьолу у с. Костянтинівка – одне з пріоритетних завдань місцевої влади, яке перебуває на постійному контролі у голови районної державної адміністрації. Адже реалізація цього проекту це, в першу чергу, задоволення духовних потреб частини населення, яка сповідує католицизм, та сприяння розвитку туризму в районі.

Малолепетишська Січ

   Історія Малої Лепетихи походить ще з 12 століття. Прибережні землі заселяли козаки запорожці В наукових роботах академіка Андрія Авдєєнка, уродженця Малої Лепетихи велика увага приділяється історії рідного краю, зокрема існування Лівобережної Лепетишської Січі. Ним знайдено на кладовищах Малої Лепетихи козацькі хрести, які були встановлені на могилах козаків. Крім того в селі було знайдено два колодязі, які були оглянуті професіональними археологами – спелеологами. 
  Кам’яні колодязі, сягають на глибину до 90м. , проходять через дві тектонічні плити, товщиною до 15м. кожна. Ці історичні пам’ятки потребують вивчення і надалі, але вони є цінним матеріалом для туристів.

Кургани

Одним із найпомітніших етносів на історичній сцені Східної Європи були скіфи. “Візитною карткою” їхньої кочової цивілізації є поховальні пам‘ятки - кургани. Біля населеного пункту мала Лепетиха також є чимало скіфських курганів, досліджених Веселовським в 1914 – 1915 роках. Звідси виходять бронзові високохудожні вироби кінського убора (Малолепетиський курган) Особливо гарні два золотих намиста і багаточисленні бляшки з різноманітними зображеннями (сцена боротьби двох скіфів, Геракл, що душить лева і т.д.)
З трьох курганів, розкопаних М. І. Веселовським біля села Мала Лепетиха, для нас є цікавим найбільший (курган № 2), висотою 7,5 м. Центральну частину кургану М. І. Веселовський перерізав траншеєю завширшки 16 м. У насипу зустрічалося багато каміння, а біля основи курган був обнесений кам'яним кільцем висотою близько 1,5 м. Від вершини кургану до центральної могили вела велика грабіжницька яма, в якій М. І. Веселовський знайшов горло від амфори, залізні наконечники списів, бронзові вістря стріл й золоту плетену стрічку. Центральне поховання Малолепетиського кургану дало абсолютно новий тип поховальної споруди.
Тут М. І. Веселовський виявив 4 бронзові ажурні біконічні навершшя зі скульптурною фігуркою сидячої качки. Всередині навершшя знаходилися бронзові кульки. Навершшя часто зустрічаються в курганах скіфської знаті; звичайно їх знаходять разом із залишками поховального кортежу. Вони прикрашали дишла колісниць або перекриття повозок й подзвонювали під час пересування останніх. Разом з навершшями лежали пара бронзових нащічників у вигляді риби та 15 великих бронзових ґудзиків, облямованих рельєфним плетінням.
Влітку, 1992р. у нашому районі працювала польова експедиція інституту археології Академії наук України . Їх увагу знову привернув великий курган Веселовського.
Скіфська культура таїть в собі безліч загадок. Трудність у її вивченні полягає в тому, що немає яких-небудь масштабних пам'ятників, окрім курганівТак або інакше, ми в праві зробити висновок, що культура скіфів дуже різноманітна; рівень розвитку скіфської цивілізації в середині I тисячоліття до нашої ери був досить високим щоб говорити про скіфів як про один з найбільших народів свого часу. Хочеться вірити, що з розвитком науки і техніки нам вдасться отримати якісно нові відомості про життя цього дивного народу.

Музей Великої Лепетихи

   Історія – цікава і складна наука. Ще з часів її батька Геродота й до наших днів сперечаються вчені, шукаючи відповідь на питання: «Що таке історія?» Одні бачать історію як діяння видатних осіб – царів, полководців мислителів. Це вони воюють, видають закони, а народ виконавець їхньої волі. Ще інші трактують історію як постійну боротьбу Добра і зла. Але ні в кого немає сумнівів, що історію творять люди.    Історико – краєзнавчий музей… наша історія, наше минуле…тиша і спокій. Погляд зупиняється на одній із вітрин. Портрет мудрої, цілеспрямованої жінки – Олени Іллівни Ціпко, засновниці музею. Перед нами відчинилися двері селянської хати тих часів, коли в Україні існувало кріпатство. Хата для селянина була всім: і храмом, і рідним краєм, і батьківщиною і матір’ю. Переходячи із зали в зал ми ніби перегортаємо сторінки літопису: Велика Вітчизняна війна, повоєнні роки, сучасність.

"Лепетищина - перлина Херсонщини"

  Великолепети́ський райо́н розташований у північній частині Херсонщини. На півночі і північному сході межує з Верхньорогачицьким районом, на сході з Нижньосірогозьким, на півдні з Горностаївським, і заході по руслу Дніпра з Нововоронцовським районами. 
  Наш район освоєний людською діяльністю залишив острівці незайманої природи, заповідні історичні місця, пам’ятки минулих цивілізацій, які приваблюють як дослідників так і туристів. Ми запрошуємо вас здійснити подорож мальовничими місцями Липетищини.